Доведено, що політематичні інтелектуальні дискусії стали підгрунтям для утворення особливого метафізичного спрямування у російській філософській думці ідеал-реалізму, що остаточно визначилося на початку XX ст. Його засади було викладено у працях М.Лосського та С.Франка. Упродовж наступних десятиліть ідеал-реалізм набув вигляду своєрідної філософської системи - конкретного ідеал-реалізму. На початку 1920-х рр. вона вважалася зразком російської академічної філософської традиції, а у вирішенні проблем гносеології, теорії цінностей, антропологічної проблематики, соціально-філософських проблем успішно конкурувала з панівними течіями російської філософії, поступово набуваючи визнання в Європі та Америці. Зауважено, що провідним мотивом гносеології ідеал-реалізму є визначальна роль інтуїтивного пізнання. Онтологія ідеал-реалізму містить оригінальне персоналістичне вчення про субстанційного діяча; існування є витвором творчого прагнення і ствердження цінностей відносно їх сили та рангу. Це було б неможливим поза феноменом свободи волі, яка становить суть соціально-історичної та філософської атропологій у системі конкретного ідеал-реалізму. Наявність духовної свободи виправдовує існування людини як апокаліптичного виміру всесвіту, висвітлення кінцевої мети його існування (causa finais).

  Скачати повний текст